Проблеми лікування залежностей

Як правило спочатку мало хто з залежністю хоче лікуватись. Батьки воліють почати лікування зразу ж , розуміють небезпеку і готові на самі крайні методи. Крайнім методом сьогодні вважається стаціонар.І ось пацієнт в стаціонарі. Лікарі знають всі механізми через який діє речовина, що викликала залежність, всі особливості нейрохімічних змін при різних видах ігор, змагань, казино, на які робляться ставки і призначає адекватне лікування. Здається все передбачено, всі центри, які збуджуються при відміні речовини або припинення гри, але у пацієнта виникає симптоматика, яка має назву конверсійна , тобто такої, яка носить психосоматичний характер — різка біль в спині, страх, повна дезорганізація психічної діяльності або реагування на рівні, де друга сигнальна система (когнітивна) паралізована і в залежності на якому рівні утворився контур звʼязків, який забезпечує цілісність, своєрідна поведінка. Другими словами, людина веде себе не достойно, часто як перелякана тварина. Це значить, що речовина яка викликала залежність стала центром гомеостазу ( гомеостаз — це здатність організму підтримувати рівновагу свого середовища). На певному етапі особистість пацієнта і система хвороби зростаються в дифузну цілісність. Хвороба присутня в кожному нейронному звʼязку, захоплює рецептори, та перекодовує волю, яка направлена на вживання речовини, що викликала залежність або гри. В цей момент людина і патологія стають новою цілісністю. І спроба грубо насильницьки розірвати це зрощення призводить до катастрофи.
Я згадую пацієнтку,яку лікував протягом року. Ми пройшли довгий шлях : її щоденна доза знеболюючого препарату, що діє на опіатні рецептори, зменшилась з чотирьох таблеток до половини, були періоди коли ми доходили до чверті. Але хвороба трималась за ці шматочки до останнього. Ми вирішили повністю припинити прийом препарату. Коли я приїхав вегетативний шторм почав наростати. Застосував тонку, філігранну симптоматичну схему, щоб закрити всі соматичні дірки. Біохімічно ломка було заблокована. Але вже в обід система хвороби змінила тактику. Розуміючи, що через тіло прорватися не вдасться, патологічна архітектура увімкнула інший захист — конверсійну симптоматику. Пацієнтку охопив дикий, ірраціональний страх, а спину буквально звело колом. Я зупинився. Нарколог на кінчиках пальців має відчувати цей момент: вона внутрішньо, на рівні глибинних мотивів, ще не хотіла повністю відпускати речовину, навколо якої вже був побудований психосоматичний гомеостаз. Хвороба і пацієнтка виступили єдиним фронтом. Подальший тиск у той момент був безглуздим. Я вже мав досвід насильницького втручання в мотиваційну сферу пацієнтів, яка була повністю сплавлена з хворобою напочатку нулевих, коли працював в 28 відділенні психіатричної лікарні ім. Павлова в Києві. Тоді батьки просили зробити хоч щось, щоб їх дитина продовжила лікування. Вони були переконані, що є їх добрий син і погана хвороба і можна сьогодні подавити нейролептиками патологічний потяг і завтра їх дитина повернеться. Але, дуже часто такі насильницькі дії закінчувались реанімацією. Так сталося і з моєю пацієнткою. Вона звернулась в лікарню швидкої допомоги для турбо детоксу і 7 діб пролежала в комі. В умовах, коли мозок перебував у стані хронічного опіоідного і дофамінового дефіциту, дедалі сильніше виснажуючись абстиненцією, тотальна блокада дофамінових рецепторів нейролептиком виявилася смертельною кувалдою. Мозок просто вимкнув всі системи життєдіяльності — впав тиск, виникла гіпоксія мозку і пацієнтка миттєво впала в глибоку кому і тільки божественне втручання повернуло пацієнтку до життя. Потім ми буквально витягували її з того світу по міліметру реанімуючи пригнічені функції центральної нервової системи.
Це був жорстокий урок того, що стається, коли медицина намагається лікувати симптом, ігноруючи систему.