Наша мета — збільшити простір між бажанням і дією, бо там в тому просторі тільки й може жити людина.
Ми звикли думати, що гарне враження створюють дорогий одяг, правильні слова чи успіх. Але насправді людей приваблюють зовсім інші речі: спокій, уважність і внутрішня впевненість.
Іноді людина багато говорить не тому, що вона егоїстична або невихована. Часто це звичка, яка сформувалася ще в дитинстві. Її навчили не мовчати, швидко відповідати, заповнювати будь-яку паузу. З часом це стає автоматичною поведінкою.
Але з боку це може виглядати зовсім інакше.
Людина не дослуховує запитання до кінця і вже починає відповідати. Вона поспішає висловити свою думку, навіть коли співрозмовник ще не закінчив фразу. Вона боїться тиші та прагне заповнити її словами.
При цьому вона може бути доброю, щирою та розумною людиною. Проблема не в характері, а у відсутності звички слухати.
Ще одна деталь, яку ми рідко помічаємо в собі, — вираз обличчя в момент стресу або несподіванки. Коли людина розгублена, ображена або налякана, її обличчя миттєво показує всі емоції. Іноді це виглядає безпорадно або метушливо, навіть якщо всередині вона зовсім не така.
Впевнені люди відрізняються не тим, що не хвилюються. Вони просто навчилися робити невелику паузу перед реакцією. Вони спочатку слухають, потім думають, а вже потім говорять.
Можливо, одна з найцінніших навичок дорослої людини — не вміння красиво говорити, а вміння спокійно мовчати, коли це потрібно.
Саме в паузах проявляється впевненість. Саме в уважності народжується повага. Саме в умінні слухати людина виглядає по-справжньому зрілою і гідною.