Вплив антидепресантів на сон: архітектура, хронобіологія та клінічне значення

Вступ
Сон і депресія перебувають у тісному двобічному зв’язку. Порушення сну є не лише симптомом депресивних розладів, але й одним із ключових механізмів їх підтримки та рецидивування. Антидепресанти, впливаючи на моноамінергічні системи мозку, неминуче змінюють структуру, безперервність і хронобіологію сну.
Метою цієї статті є узагальнення даних щодо впливу різних класів антидепресантів на архітектуру сну з акцентом на фазу швидкого сну, дельта-сон, ефективність і суб’єктивну якість сну.
Трициклічні антидепресанти
Вплив трициклічних антидепресантів на сон є гетерогенним. Кломіпрамін, а за даними окремих досліджень — і амітриптилін, швидко пригнічують фазу швидкого сну вже на початку терапії. Однак цей ефект менш стійкий, ніж при застосуванні інгібіторів моноаміноксидази, а після відміни препаратів часто спостерігається феномен віддачі фази швидкого сну.
Триміпрамін, іприндол та вілоксазин не чинять істотного впливу на фазу швидкого сну. У цілому трициклічні антидепресанти підвищують кількість дельта-сну, за винятком кломіпраміну.
Дезипрамін у пацієнтів з великим депресивним розладом асоціюється з труднощами засинання, що, ймовірно, пов’язано з його норадренергічним активуючим профілем.
Тетрациклічні антидепресанти
Міансерин і мапротилін демонструють здатність збільшувати показники дельта-сну, що супроводжується суб’єктивним покращенням глибини сну. Разом з тим їхній седативний ефект не завжди корелює з повноцінним відновленням денного функціонування.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну мають виражений, але неоднорідний вплив на сон.
Флувоксамін пригнічує фазу швидкого сну та подовжує латентний період сну у пацієнтів з великим депресивним розладом, не змінюючи суттєво показники дельта-сну за даними спектрального аналізу.
Пароксетин скорочує загальну тривалість сну та знижує його ефективність, зменшуючи фазу швидкого сну й подовжуючи латентність засинання.
Флуоксетин асоціюється зі збільшенням частоти нічних пробуджень, зниженням ефективності сну, редукцією дельта-сну, подовженням латентного періоду сну та пригніченням фази швидкого сну.
Сертралін збільшує латентність засинання та скорочує тривалість фази швидкого сну.
Циталопрам стійко пригнічує фазу швидкого сну, що часто супроводжується феноменом її віддачі після відміни препарату.
Тразодон у дозі 100–150 міліграмів на добу пригнічує фазу швидкого сну, збільшує дельта-сон і покращує суб’єктивну оцінку якості сну.
Нефазодон зменшує кількість нічних пробуджень, підвищує ефективність сну та стабілізує або навіть збільшує тривалість фази швидкого сну, при цьому спостерігається зменшення дельта-сну.
Важливо зазначити, що селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну можуть провокувати синдром періодичних рухів кінцівок і підвищувати індекс нічного збудження.
Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну
Венлафаксин збільшує час неспання, а також тривалість першої, другої та третьої стадій сну у здорових осіб. Для нього характерне виражене пригнічення фази швидкого сну та значне подовження її латентного періоду, що часто супроводжується суб’єктивним відчуттям неглибокого, фрагментованого сну.
Норадренергічний та специфічний серотонінергічний антидепресант
Міртазапін покращує сон у здорових осіб, скорочує час засинання та збільшує глибину сну. Також відзначається зменшення нічних пробуджень і подовження латентного періоду фази швидкого сну.
У пацієнтів з великим депресивним розладом міртазапін підвищує ефективність сну та збільшує його загальну тривалість, при цьому істотного впливу на фазу швидкого сну не виявлено.
Інші антидепресанти
Тіанептин у терапевтичних дозах (37,5 міліграма на добу) не виявляє істотного впливу на електроенцефалографічні параметри сну у здорових осіб. Водночас показано, що він пригнічує фазу швидкого сну у пацієнтів із депресією, зокрема за наявності коморбідного алкоголізму.
Мелатонінергічні антидепресанти
Агомелатин є агоністом мелатонінових рецепторів першого та другого підтипів, переважно в ділянці супрахіазматичного ядра, та антагоністом серотонінових рецепторів типу 5-HT2C. Окрім цього, він підвищує рівні норадреналіну й дофаміну у фронтальній корі головного мозку.
У здорових осіб агомелатин не змінює архітектуру та хронобіологію сну. У пацієнтів з великим депресивним розладом уже на другому тижні терапії спостерігається нормалізація циркадних ритмів, збільшення дельта-сну, зменшення внутрішньосонного неспання та підвищення ефективності сну без впливу на фазу швидкого сну.
Антидепресивна ефективність агомелатину підтверджена численними міжнародними багатоцентровими дослідженнями у порівнянні як із плацебо, так і з іншими сучасними антидепресантами.
Узагальнення
Більшість антидепресантів пригнічують фазу швидкого сну швидко або протягом перших двох тижнів терапії. Водночас існують винятки, зокрема триміпрамін, іприндол, тіанептин, вілоксазин і нефазодон.
Глибина сну може:
• збільшуватися (агомелатин, тразодон, нефазодон, міртазапін),
• залишатися без змін (більшість інгібіторів моноаміноксидази, флувоксамін),
• зменшуватися (кломіпрамін, дезипрамін, фенелзин, флуоксетин, пароксетин, сертралін, венлафаксин).
Післямова
Що змінилося у розумінні впливу антидепресантів на сон після 2019 року
Після 2019 року фокус досліджень зсунувся від кількісної оцінки стадій сну до його функціональної якості. Фаза швидкого сну більше не розглядається як виключно патологічна мішень: вона відіграє ключову роль у регуляції емоцій і зниженні афективної реактивності.
Тривале пригнічення фази швидкого сну може погіршувати емоційну інтеграцію, підвищувати тривожність і сприяти емоційному «онімінню». Натомість короткочасне її зменшення на початку терапії може мати адаптивний ефект.
Особливу увагу сьогодні приділяють фрагментації сну та мікропробудженням, які часто виникають на тлі терапії селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, навіть за збереженої загальної тривалості сну.
Окремо виділяють фенотипи депресії з інсомнією, гіперсомнією або циркадною десинхронізацією, для яких оптимальний вибір антидепресанту суттєво відрізняється.
Таким чином, сучасний підхід полягає не у «покращенні сну взагалі», а у відновленні його регуляторної, емоційної та хронобіологічної функції.