Як можливість народжується після десакралізації страху

Можливість не завжди зникає.
Часто вона лише перестає бути видимою.
Людина дивиться на ситуацію і переконує себе, що виходу немає. Але справа не завжди в самій ситуації. Іноді проблема набуває особливого статусу. Вона перестає бути частиною життя і стає його абсолютом.
Саме це я називаю сакралізацією страху.
Страх перестає бути почуттям. Він починає визначати реальність.
Тоді людина вже не говорить: «Мені страшно».
Вона говорить: «Це неможливо.»Саме в цей момент можливість зникає не з життя, а з поля зору.
Цікаво, що автори шахових етюдів часто використовують подібний прийом.
Позиція виглядає безнадійною. Усе ніби доводить, що рішення не існує. Але досвідчений шахіст знає: найнебезпечнішим супротивником є не позиція, а внутрішнє переконання, що її неможливо розв’язати.
Перший крок до розв’язку — перестати поклонятися складності.
Не тому, що задача легка.А тому, що вона перестає бути задачею, коли стає абсолютом.
Те саме відбувається і в людському житті.
Панічна атака.
Залежність.
Самотність.
Хвороба.
Втрата.
У певний момент вони можуть зайняти в психіці місце, яке їм не належить.
Вони стають остаточною відповіддю на всі питання.
Але психіка не може існувати без абсолюту.
Якщо місце абсолюту займає страх, народжується безпорадність.
Якщо місце абсолюту займає істина, Бог, моральний закон або совість, страх повертається до свого справжнього масштабу.
Він не обов’язково зникає.
Але перестає бути господарем.
Саме тому молитва іноді змінює людину навіть раніше, ніж змінюються обставини.
Не тому, що вона заперечує небезпеку.
А тому, що повертає абсолют на його справжнє місце.
Перед Богом навіть найбільший страх перестає бути нескінченним.
Перед совістю навіть найсильніша спокуса перестає бути всемогутньою.
Перед істиною навіть найтемніша брехня втрачає свою владу.
Так само працює історія.
Коли ми бачимо, що інші люди проходили через подібні випробування, руйнується ще одна ілюзія страху — його винятковість.Коли згадуємо Героя, руйнується третя ілюзія — що людина приречена бути лише жертвою.
Усі ці шляхи мають одну мету.
Не знищити страх.
А позбавити його неправдивої сакральності.
Можливість народжується не тоді, коли страх слабшає.
Вона народжується тоді, коли страх перестає бути абсолютом.Саме в цю мить людина знову починає бачити.
Не тому, що світ став простішим.
А тому, що її погляд став вільним.
І, можливо, саме в цьому полягає одна з найважливіших властивостей людської душі.
Вона завжди рухається до того, що визнає найвищою реальністю.Тому головне питання нашого життя звучить не так: «Чого я боюся?»
А так:«Що для мене є абсолютом?»
Від відповіді на це питання залежить не лише сила страху.
Від неї залежить, чи побачимо ми можливість там, де ще вчора бачили лише неможливість.