Безвихідна ситуація?

Вчора на консультації матері і товариша пацієнтки думав про те, що без всякого контакту з залежною, ще й не відомо від чого, я намагаюсь вирішити проблему. І це не вперше. Декілька разів було, що я на дому виводив з запою пацієнта, який категорично відмовлявся від зустрічі з лікарем. Як правило і це правильно такого не можна робити, згідно з усіма відомими протоколами. Але в 10% випадків таке можливо. Питання, чому я погоджуюсь? Щось є в близьких такого пацієнта, в голосі, в тому, як вони страждають, а саме головне як реагують на проблему, що надихає лікаря допогати в такій безвихідній ситуації. Я надавав допомогу залежним в різних стаціонарах з 1993 року в Києві. Тисячі пацієнтів, тисячі їх рідних в голові і вже я маю чіткий образ близьких пацієнта, які точно досягнуть своєї мети — допоможуть позбавити залежності. Напевно, головне — ставлення до хвороби. А в ставленні — це відчуття повного розпачу перед хворобою. Коли я чую в голосі, що їх рідна дитини втратила для них суб’єктивність, а тільки джерело проблем — тоді навіть не продовжую розмову. А, коли вони пам’ятають золоту дитину і з нею щось почало творитись незбагненне, тоді я іду на виклик. Коли я розумію, що батьки також розуміють, що завтра їх дитини може не бути, тоді можна допомогти.