Як можливість стає реальністю для пацієнта, якщо лікар хоче допомогти

Є момент, коли життя висить на тонкій межі — і все залежить не від препарату, а від того, хто дивиться.
Коли лікар бачить перед собою не тіло, а можливість, тоді ця можливість може стати реальністю.
У квантовій фізиці існує парадокс Вігнера: подія відбувається лише тоді, коли її хтось спостерігає.
Друг Вігнера всередині лабораторії бачить вимір — факт, що стався.
А Вігнер, який дивиться ззовні, бачить усе ще суперпозицію — систему, у якій результат ще не визначено.
Так само і в медицині: один лікар бачить уже смерть, інший — ще життя.
І для кожного реальність — різна.
Учорашній випадок з передозуванням метадону показав це буквально.
Бригада швидкої побачила безнадійного наркомана, ввела «щось на відчепись» і відійшла.
У їхній реальності пацієнт помер.
Для мене — він жив.
Я лікував його дружину, яка колись привела до нашої клініки десятки людей, і я хотів йому допомогти.
Це не сентимент — це стан свідомості, який формує напрям реальності.
Я не колов налоксон — бо пам’ятав біль і колапс іншого пацієнта, який після цього «загнувся» від болю.
Я лише ввів дексаметазон, і, всупереч усій логіці, тиск піднявся, пацієнт ожив.
І я розумію, що тут спрацювала не просто фармакологія.
Свідомість лікаря стала умовою колапсу хвильової функції — з потенціалу в життя.
Для когось він — мертвий.
Для мене, «друга Вігнера» — живий.
І, можливо, саме тому я вірю, що медицина починається там,
де лікар не просто лікує,
а бачить життя — поки воно ще можливість.